Якими б страшними і тяжкими не були війни, та всі вони закінчуються. І, мабуть, кожен, кого доля проводить через жахіття руйнувань і загибелі ближнього, долає цей шлях з пам’яттю про мирне життя: з повсякденням турбот, радістю зустрічей з друзями, сміхом дітей, святами і піснею. Не завжди усвідомлює людина розумом такі аспекти буття, але душа є у кожного, і саме вона, душа, відроджує нас після, здавалося б, нелюдських випробувань…
Душа нашого народу завжди черпала сили у піснях, і земля України завжди народжувала в кожній місцевості «свою» Берегиню пісні, яку згодом починала слухати вся країна.
На Полтавщині ім’я Раїси Кириченко навіки вкарбоване в пам’ять народну.
«Мамина вишня», «Синьоокі солов’ї», «Степом», «Мамина пісня», «Я – козачка твоя», «Стремено», «Я – Україна!» – ці та багато інших чудових пісень, в яких грають кольори душі народної і які стали народними, виконані нашою талановитою землячкою.
Народжена на свято Покрови Божої Матері, Раїса Кириченко щедро дарувала людям, даний Богом, талант не лише в піснях, а й у вчинках. Ось один із численних спогадів про Раїсу Панасівну:
«Якщо говорити про неї не лише як про співачку, то Раїса Кириченко – великий патріот. Вона була дуже прив’язаною до землі своєї. Вона багато часу проводила у себе в селі, де вона допомагала своїм односельцям: і газ провели, і церкву збудували, і школа семирічна стала повноцінною. У 2001 році у неї був творчий вечір у столичному Палаці культури та мистецтв «Україна». Її друзі запитали Раїсу Панасівну: “Що вам подарувати? Автомобіль подаруємо, будинок збудуємо – все, що захочете!”. Та вона пам’ятала заповіт своєї мами – Марія Євдокимівна так мріяла, аби в селі була церква. Таким чином у Корещині постав Покровський храм…»
Сильна, яскрава, потужна, цілеспрямована особистість!..
На жаль, кожна людина не вічна, та відомо, що вона живе поки про неї пам’ятають.
А пам’ять про постать славетної полтавки Раїси Кириченко, яка і сьогодні піснями надихає наш народ на боротьбу за самовизначення і свободу, житиме доки звучать українські пісні!
